Свято-Миколаївська церква будувалася дуже довго з 1927 по 1939 р, через проблеми з фінансами, коли місто входило до складу Румунії, тому її і відтворено в національному румунському стилі неоромінеску. Незвичайний вид глав собору: вікна центрального барабана розташовані прямо, вертикально, тоді як бічні якби падають, так що на кожному фасаді утворюються групи з двох малих барабанів, вікна яких закручуються в різні сторони. За прототип взяли архітектуру церкви в Куртя- Де Арджеш – місці останнього покою румунських королів.

Незвичайно і всередині храму: вівтар з різьбленим дубовим двох'ярусним іконостасом розташований праворуч від головного входу, а зведення центрального купола оформлене вітражами з зображенням у центрі Пантократора.

Статус собору ця церква придбала в 1960 р., коли після закриття Чернівецького кафедрального собору сюди на цілих 30 років була перенесена архієрейська кафедра.

На виготовлення іконостаса, був оголошений конкурс, у якому перемогли бухарестський художник Рафаель Молда (іконописець) і скульптор Григорій Думитреску- Ловендаль, який виконав роботи з дерева.

Тринадцять вітражів культового спорудження виконав художник Кірович, ще один житель Бухареста, а каркаси для них спорудив чернівчанин Вільгельм Свідерський. Огорожу виготовив, за проектом архітектора Вірджила Іонеску, чернівчанин Олександр Манковський.

У народі вона зветься "П'яна церква", про її "кручені" куполи ходять легенди.

Дзвіниця П'яної церкви споруджувалася під керівництвом Теодора Огоновського. Свято-Миколаївська церква вперше зазвучала в 1938 році 2 листопада, коли з Трансільванії в Чернівці доставили два дзвони: один вагою 592 кілограма, другий – 948 кілограмів. Церква була освячена в 1939 році, 6 листопада.

З церквою зв'язана і цікава легенда. Згідно з нею, саме будівництво церкви йшло дуже важко: то фундамент тріскається, то не береться цегельна кладка. І будівельники вирішили принести жертву і у стінах церкви живцем замурували гарну молоду дівчину. І отут будівництво пішло як по маслу і закінчилося в лічений термін. І тільки купола церкви скрутило, начебто від болю.

Чернівецька влада залучала австрійських солдатів-католиків будувати перший у Чернівцях римо-католицький костьол.

Єдиного католицького співтовариства все ще не було. Костьол був дерев'яний, з вежею та перебував на площі напроти справжнього костьолу. Служби вів військовий капелан.

Новий костьол будували близько 30 років. Під час відомості костьолу 2 рази падала вежа. Старий дерев'яний костьол передали протестантам, а на площі встановили хрест з ліпним зображенням Діви Марі (хрест стояв до 1950 року). 29 липня 1814 р. відбулося святкове освячення нового костьолу з присвоєнням імені "Воздвиження Святого Хреста" В 1866 р. пожежа знищила вежу, яку відбудували по попередньому зразку.

З 1909-1910 костьол розбудовувався. Вівтар так само залишався на перших сходах всередині костьолу.

Парафіяльна церква Святої Параскєви - перший православний споруджуваний храм у Чернівцях.

Будівництво церкви почалося в 1844 р. на місці старої дерев'яної церкви, яка стояла на куті сучасних вулиць Г. Заньковецької і Головної, з ініціативи настоятеля храму батька Андрія Василовича.

Будівництво затяглося майже на два десятиліття, закінчити допоміг його Буковинський православний релігійний фонд.

Саме в церкві Параскєви відбулася подія, яка стала знаковою для пробудження великої національної громади Буковини: місцеві русини вперше усвідомили себе українцями. Це відбулося 29 лютого 1864 р., коли в новозбудованому міському храмі врочисто відзначили день смерті Великого Кобзаря.

Ще в 20-ті роки ХІХ століття було вирішено звести в Чернівцях будинок магістрату. Спочатку будівництво планували на окраїні, в зовсім іншому місці, але інженер Адольф Марін розумів, що місто буде розвиватися в іншому, південному, напрямку. 18 років він доводив свою правоту – і таки добився свого – в 1830-му році було ухвалено рішення про будівництво. Але повинно було пройти ще 13 років, перш ніж був закладений перший камінь. Трапилося це 19 квітня 1843 року. За старими традиціями туди поклали пергаментну грамоту з посиланням нащадкам та кілька золотих монет. За 4 роки в самому центрі Чернівців з’явилася будова в стилі пізнього класицизму з високою вежею та внутрішнім двориком. Спочатку магістрат хотіли зробити двоповерховим, але в процесі будівництва прийняли рішення і про третій поверх.

Так, з тих пір споруду завжди використовували за своїм призначенням, приймали там і російських чиновників, і австрійських урядників, і румунських окупантів.

50-метрова вежа ратуші виконувала не тільки представницьку функцію, також її використовували як пожежну каланчу. Цілодобово на балкончику чергував пожежник. Якщо десь починалася пожежа, то він вдень вивішував червоний прапор, а вночі запалював ліхтар з тієї сторони, де горіло. Так люди пізнавали, куди бігти гасити вогонь. Тут колись також виносили вироки злочинцям.

З старих поштівок відомо, що колись за часів своєї молодості споруда красувалася з величезним мідним двоголовим орлом на ній, який символізував Австро-Угорську імперію. 2 вересня 1914 року, в роки Першої світової війни, під час якої місто потрапляло тричі в руки російських військ віце-губернатор Басарабської губернії Сергій Євреїнов наказав міському голові Баканчі зняти ворожого птаха. З цим виникало багато проблем, виникали саботажі, але все-таки російський архітектор зняв орла та перевіз його до дирекції поліції як цінний трофей. З часом птах переходив з рук в руки, австрійські війська не поступалися, коли ж знову він опинився в їхніх руках, вирішено було зробити його дерев’яну копію.

Орла все-таки установили на старому місці 16 червня 1916 року, але це ненадовго, оскільки російські війська під час свого третього захоплення міста вивезли трофейного птаха до своєї країни, а дерев’яна копія разом з австрійцями поїхала до Праги.

Ще однією цікавою особливістю чернівецької ратуші є годинники, яких на ній розміщено відразу два. Один з них подарував місту міський голова Антон Кохановський (1817-1906), а другий показує час на ратушній вежі.

12 листопада 2004 року в Чернівцях народилася нова традиція: рівно опівдні на балкончик під годинником на ратушній вежі виходить сурмач у народному костюмі і на всі чотири сторони сповіщає нам: "Там, на тому боці, там живе Марічка..." Це і стало одним з символом містечка над Прутом. Саме з балкона ратуші колись працівники магітсрату промовляли до громадян трьома мовами, інформуючи їх про події місті та світі.

Зараз ратуша є серцем міста, над нею височить синьо-жовтий український прапор, а герб міста прикрашає її фасад. Саме тут зустрічають поважних гостей, приймають укази тощо.

Площа «Турецького Колодязя» - одна з найдавніших у Чернівцях. Свою назву одержала від однойменного колодязя, який розташований тут.

Легенда про цей колодязь розповідає про любов турецького паші до простої дівчини чернівчанки. Паша без тями закохався в юне створіння і запропонував їй стати його дружиною. Але дівчина відмовила чужоземцеві, так як була дуже гордою. Після цього паша заборонив всім місцевим брати воду з колодязя. Дівчина дізналася про це і все-таки прийшла, коли турок знову почав просити її руки, вона кинулася в той колодязь. На цьому місці до 1897 року знаходилося джерело, яке називали "Панським колодязем". Його оберігав сторож, який дозволяв воду брати тільки для приготування їжі та питва.

На 600-річчя Чернівців будову колодязя осучаснили та побудували «ізюминку» площі – оригінальний квітковий годинник. Це все подарувала турецька будівельна компанія "Озар Ак-Япі Україна.

Однією з візитних карток Чернівців є будинок-корабель або "Шіфа" (кут на перетині вулиць Головної та Шолома-Алейхема), який був споруджений в 1780 році, ця споруда була першим цегляним будинком - „генеральський дім” резиденція генерал-губернатора. Існує легенда появи цього сухопутного корабля.

Були в Австро-Угорській імперії два брати, щиро закохані в море. Один став капітаном, а інший успішним фінансистом (за іншою версією – обидва брата були капітанами). На пенсію вони вийшли так і не завівши родину та дітей, от і вирішили поселитися разом у неймовірному, гідному їх будинку – будинку-кораблі ("шіфа" – від німецького das Shiff.). Довго брати подорожували по імперії в пошуках необхідного місця – і нарешті знайшли його в Чернівцях, на перетині двох жвавих вулиць. Будинок-лайнер, який виріс незабаром, не належав до жодного архітектурного стилю, основним для братів була форма. Висока вежа-ліхтар – щогла. На носовій частині – голова лева, а ще грифони, алегорія пильності, такій необхідній морі. Про водну стихію нагадують ще й дельфіни та водорості.

Сухопутний лев парадоксально став самим мокрим жителем шіфи – з левиного зева лилася в чашу фонтанчика чиста питна вода. До речі, у румунські часи це місце було єдиним у місті, де можна було попити безкоштовно.

Брати жили на другому поверсі, де на майданчику були два містки, два штурвали та два керма. Щоранку вони виходили на зарядку, а по святах одягали парадну форму і ставали за штурвали.

Згідно з нелегендарним варіантом, поруч перебувала "Zum Goldenen Shiff" ("Під золотим кораблем"), а будинок з'явився вже пізніше, в останні роки ХІХ століття. Це місце завжди приваблювало торговців, до побудови вся ця територія була заставлена ятками. Легендарним капітанам довелось заплатити грубі гроші відкупних лоточникам.
Місце швидко стало дуже популярним, портрети шіфи входили до всіх наборів листівок. А ще колись поруч бів гарний сквер зі скульптурами, улюблене місце зустрічей чернівчан.